Основи сучасної екології - Вступ

Вступ

Злам тисячоліть став приводом для преси звернутися до багатьох відомих людей з одним запитанням: "Як воно буде далі?"
Тому останні роки минулого тисячоліття засоби масової інформації були перенасичені різноманітними передбаченнями і прогнозами, серед яких зустрічалися доволі похмурі і навіть катастрофічні. Чимало з них грунтувалося на аналогії з тими змінами, що відбувалися на зламі XIX і XX століть, коли й справді серія локальних колоніальних воєн переросла у перший загальносвітовий конфлікт, який забрав десятки мільйонів людських життів.
І хоч наші часи набагато оптимістичніші, але й вони небезпроблемні. Втім, не можна не погодитися з тим, що й у минулому було багато періодів таких самих швидких і глобальних змін умов життя і характеру діяльності людства, збільшення його чисельності й можливостей, як це спостерігалося у XX столітті. Серед багатьох означень останнього є й такі – період попереджень, вік помилок, епоха соціально-доктринальних епідемій, передостаннє століття існування людства на Землі.
Та, мабуть, найсуттєвішою ознакою XX століття стало створення людством низки смертельних загроз своєму розвитку та існуванню як наслідку нагромадження ним помилок у ставленні до довкілля, ігнорування навіть очевидних сигналів природи про шкідливість і непередбачуваність недалекоглядних дій.
Шкільні роки авторів минули за часів проголошення і практичного втілення заклику: "Ми не можемо чекати милостей від Природи. Взяти їх у неї – наше завдання!" І так діяли не лише керівники Радянського Союзу – вся історія поступу людей (а надто останні століття – період промислової і науково-технічної революції) свідчить про те, що вони не просто "брали" необхідне, а відбувалося бездумне руйнування довкілля. Розорюючи степи і звільнені від спалених лісів землі, забруднюючи струмки і ріки, людина безповоротно порушувала рівновагу природних екосистем. Археологи знайшли сотні мертвих міст. Колись зелені гори поблизу них стали кам'яними, родючі поля – мертвими пустелями.
Наймасштабніше знищення природи відбувалося саме у XX столітті, упродовж якого завдано більше шкоди, ніж за тисячі попередніх. Отруєно "великою хімією" повітря, води і грунти, майже не залишилося місць, де можна дихати на повні груди. Небезпечно забруднено навіть акваторії Світового океану. Повіривши у нею ж створений міф про те, що вона є справжнім "царем природи", вершиною розуму і біологічної досконалості, людина за останні роки майже впритул наблизилася до межі цілковитого самознищення, безперервно нарощуючи кількість глобальних загроз своєму існуванню: ядерна війна, "озонові діри", теплове, хімічне й радіаційне забруднення довкілля, стрімке збіднення рослинного і тваринного світу, СНІД і десятки інших майже таких самих небезпечних хвороб тощо.
Якщо до цього додати швидке і неконтрольоване наростання перенаселення в окремих регіонах Землі, помітне збільшення загрози воєнних конфліктів з приводу поділу між сусідніми країнами водних та інших природних ресурсів, блискавичне і майже загальне погіршення стану довкілля, то можна впасти у розпач й припинити боротьбу за виживання і побудову ноосфери – сфери панування розуму і комфортного співіснування людства зі світом рослин і тварин. Справді, людина "не може чекати милостей від Природи" після всього того, що вона з нею вчинила!
Втім, людство не втратило шансу для порятунку. Відбуваються локальні зміни на краще у тих розвинених країнах, уряди і населення яких першими усвідомили небезпеку і спрямували чимало коштів на охорону й "лікування" довкілля. Розпочалося загальноземне об'єднання зусиль природоохоронців, створення міжнародних структур для координації відповідних дій учених, політиків, промисловців. Стрімко формуються нові всеземні правила й норми діяльності, які мають назавжди покласти край нехтуванню загальнолюдських пріоритетів і врахуванню лише національних, важливих для однієї держави чи народу інтересів. Керівництво навіть найбільших країн світу не може ігнорувати думку світової громадськості, порушувати чи лишатися осторонь дотримання життєво важливих для всього людства угод щодо охорони повітря, води і грунтів.
Саме з цим ми й пов'язуємо наші сподівання на безпечне для життя майбутнє. В "оптимістичній" частині нашої книги маємо на меті проаналізувати ці позитивні ознаки й оцінити їх значення для забезпечення умов стійкого і безпечного співіснування людини і земного довкілля. Серед них чи не найважливішим є динамічний розвиток екології, що передбачає:
• перетворення її рекомендацій у державні закони й міжнародні угоди;
• вплив і спонукання до поступових позитивних змін у загальних методах і формах діяльності людства (від глобальної політики до домашнього господарства);
• перші кроки до трансформації конгломерату племен, народів, держав у справжнє "людство", свідоме свого стану та меж зростання;
• паростки усвідомлення людиною своїх реальних можливостей, справедливої (і критичної") самооцінки.
Автори вважатимуть, що досягли зазначеної мети, якщо ця книжка виявиться бодай малою, але ефективною і цілеспрямованою частинкою того великого потоку інформації, метою якого є не просто передача основ необхідних знань новим поколінням, а виховання в них шанобливого ставлення до невблаганних законів Природи і формування усвідомленого комплексу раціональних потреб "людини відповідальної", людини XXI століття. Через обмеженість обсягу книги ми не маємо змоги охопити всі можливі питання і проблеми взаємовідносин людини і довкілля, а розглянемо лише найважливіші з них. Для розширення знань, ознайомлення з іншими прикладами, фактами й аргументами радимо читачам користуватися додатковими джерелами, наведеними у переліку в кінці книги.