Основні світові процеси і тенденції розвитку (частина 3)

Якихось тридцяти років вистачило для повної зміни уявлень європейців про керівну роль особистості в сучасній історії і засади міждержавного об'єднання. Не чекаючи Божого благословення у формі скерування в Європу "ідеального монарха", народи і керівники багатьох західноєвропейських країн швидко й ефективно перейшли від стадії розбрату до глибокої економічно-політичної інтеграції, відкритих кордонів і спільної валюти. Ідея обрати якогось "Вищого Суддю" навіть не спадає на думку німцям, італійцям чи французам. Зберігаючи свою культурно-освітню неповторність, країни – члени Європейського Союзу впритул наблизилися до стадії надання більшості законодавчих та інших повноважень єдиному керівному органу.
Та прогрес в економічних, соціальних і гуманітарних науках не є рівномірним в усіх країнах. Чимало дослідників та експертів поділяють думки К. Маркса і багатьох його послідовників, частково справедливі для специфічного моменту розвитку індустріального суспільства. Вони й зараз вбачають у боротьбі суспільних класів і верств, а також властивих для них поглядів чи ідеологій глибинну причину всього прогресу й руху в майбутнє. Проте уявлення і висновки марксистів майже повністю незастосовні для економіки знань та інформаційного суспільства, де кількість працівників виробничого сектору економіки становитиме не більше 10-12 відсотків усього активного населення.
Останніми роками дедалі частіше акцентуються релігійні конфлікти, расове суперництво, домінуючі прагнення ("пасіонарність" чи щось подібне) груп народів чи племен. Наприклад, відомий в Україні організатор і освітній менеджер професор Г. Щокін вважає, що важливу роль у сучасних подіях на континенті Євразії відіграє зіткнення мегаетносів слов'янського і германського (приклад – події на Балканському півострові 1992-2001 pp.).
Серед частини науковців популярна так звана цивілізаційна точка зору, яка акцентує проблему глобально-земного суперництва євроатлантичної та азійсько-борейської цивілізацій. До євроатлантичної цивілізації вони зараховують більшість держав "золотого мільярда", які розпочали перехід від індустріального до постіндустріального суспільства. Лідерами серед них є США, країни – члени Європейського Союзу, Канада та ін. Азійсько-борейську цивілізацію репрезентують Росія і країни азійського континенту (включаючи арабські).
Євроатлантична цивілізація (не слід її ототожнювати зі США – вони не є її моральним лідером чи вершиною) виникла внаслідок поєднання розвитку найбільш прогресивних форм виробництва з дуже гуманними варіантами християнської релігії (насамперед – протестантизмом). Вона набагато більше від усіх інших цивілізацій відзначається орієнтацією на людину як найвищу цінність буття. На повазі до особистості грунтуються ідеали всіх її суспільних процесів: приватна власність, демократія, верховенство права, громадянське суспільство, ринкова економіка. Представники цієї цивілізації виступили ініціаторами створення наднаціонального законодавства у вигляді конвенцій про права людини і захист дітей, які були підтримані переважною більшістю країн – членів ООН. Цивілізованість сучасних держав вимірюється тим, якою мірою їхні конституції і цивільні кодекси відповідають положенням названих конвенцій.
Зовсім інші пріоритети домінують не теренах, де панує азійсько-борейська цивілізація. Найвищим серед них і нині залишається централізована держава. Саме вона має визначальний вплив на всі суспільно-економічні процеси, зокрема й на засади і норми життєдіяльності кожного громадянина. У країнах азійсько-борейського світу немає й мови про цінність і недоторканність кожної особи, оскільки зберігається примітивна ієрархічність суспільної побудови. На верхівці суспільних "пірамід" стоїть одна особа (або невелика група), яка й має повноту влади. Пересічні громадяни є пішаками в руках цих можновладців, становлячи широку основу величезної ієрархії, подібної до мурашника.