Основні світові процеси і тенденції розвитку (частина 6)

На жаль, досягнення перемоги цінностей і пріоритетів нового (інформаційного) суспільства над усіма попередніми – надскладне завдання, яке не може відбуватися так само швидко, як поява та удосконалення матеріально-виробничої сфери (комп'ютерів, цифрової інформаційної техніки, нової інфраструктури та ін.). Справа не лише в тому, що надто великий відсоток усього людства ще й не наблизився до інформаційної стадії. Людський мозок діє за певними законами і нормами, тому досить часто, отримуючи від органів чуттів об'єктивні і правильні сигнали, оцінює їх і робить висновки за усталеними і сформованими стереотипами, відтак нав'язує упереджені, консервативні, а то й неправильні висновки.
Наведемо як приклад один з наших "дефектів", який практично не зустрічається у статтях психологів, соціологів чи філософів. Йдеться про невпинне поглиблення розриву між успадкованими природними програмами індивідуальних і колективних дій і тими нормами і канонами, які передбачає демократична організація "відкритого" суспільства.
Успадкована нами програма у своїх загальних рисах відповідає тим соціально-організаційним умовам життєдіяльності, які мільйони років існували в минулому – "наших" мало (рідне плем'я має обмежену чисельність і всі знають усіх), а "чужих" – багато (інші племена і зграї конкурують з "нами" за мисливські угіддя, джерела, родовища кременю та ін.). Існування цієї програми не лише сприяло виживанню племені у ворожому оточенні, а й дуже полегшувало завдання старших поколінь у вихованні молодших, оскільки у примітивних формах суспільств не виникало серйозних проблем внаслідок узгодження програми "наші – чужі" з потребами племені чи мікрокнязівства.
Принципово інша ситуація склалася в наш час – цю програму потрібно знищити належним навчанням і вихованням. Вона має поступитися гуманістично-демократичній з огляду на те, що на Землі є і будуть тільки "свої".
І існування, і вплив успадкованої програми еволюції дитини до стадії дорослості заперечує класично-гуманітарна теорія формування особистості людини (Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін.), яка, нагадаємо, грунтується на припущенні, що новонароджена дитина є "чистим аркушем" щодо свідомості і соціальної поведінки. Вся система навчання і виховання СРСР, спадок якої лишається майже недоторканним і нині, грунтувалася на гіпотезі, що соціальна поведінка людини є наслідком її власного соціального досвіду і не має жодних успадкованих коренів. Тому завдання педагогіки видавалося зрозумілим і реальним – закарбувати необхідну інформацію про етику, естетику, мораль, правила поведінки, систему цінностей, особисті реакції, програми й алгоритми вчинків та ін. (якщо звернутися до підручників з психології і педагогіки чи нещодавно створеної в Україні Концепції середньої освіти, то перелік виявиться майже нескінченним).
Проте якби ця псевдонаукова гіпотеза була правильною, то застосування у вихованні всіх дітей однакових слів, книг, засобів і методів завершувалося б формуванням однотипних дорослих (що було одвічною мрією всіх організаторів тоталітарних систем освіти).
Практика ж свідчить, що виховані таким "конвеєрним" способом дорослі, маючи певну подібність у знаннях та способі висловлювань, виявляються на диво різними в особистих реакціях, поведінці і навіть більш важливих для соціумізації (рівноправного входження у суспільство) аспектах.
Це свідчить про те, що реакції і поведінка людини, закони її фізіології і роботи мозку запрограмовані природою надзвичайно глибоко. Вона не має цілковитої "свободи волі" і дуже часто, думаючи, що мислить і вільно використовує мозок, насправді просто виконує успадковані генетичні програми, не усвідомлюючи ні їх походження, ні меж розумного використання у наш час переходу людства від боротьби всіх проти всіх до єдності через поглиблення взаємозалежності всіх націй і народів.
Кілька молодих наук, насамперед, етологія і нейромолекулярна біологія, досягли останніми десятиріччями значних успіхів у дослідженні зазначених феноменів, систематичний виклад яких та їх потенційна важливість для педагогіки будуть темою іншої праці. Зауважимо лише, що успішне вирішення проблем формування особистостей, здатних автоматично і правильно діяти в демократичних і "дорослих" суспільствах XXI ст., ставить системи освіти перед необхідністю відмовитися від частини фундаментальних гіпотез, змінити центральну парадигму своєї діяльності (стара адаптаційна має поступитися гуманістичній або критично-креативній), а також негайно відновити педологію на розширеній основі нових людинознавчих наук.
У поєднанні з вивченням у школах сучасної теорії "суспільних хвиль" (вище ми виклали лише її основну ідею) це дуже полегшить вирішення безлічі національних і глобальних проблем, у тому числі забезпечення виживання людства і його стійкий прогрес.