Земельні та водні ресурси Землі (частина 2)

На рис. 23 показано етапи збільшення середніх врожаїв зернових у сучасних розвинених країнах Європи. Звернімо увагу на те, що з певного моменту це цілковито пов'язано з додатковими витратами енергії (на обробіток землі, міндобрива, хімічний чи біологічний захист врожаю тощо).

Рис. 23. Динаміка змін середнього врожаю зернових у Західній Європі

Справді, тут пригадується вислів про те, що "за все треба платити". І якщо є чим, то й пустеля поступово перетворюється на квітучий сад.
Типовим прикладом сказаного є невеликі арабські країни на берегах і острівцях південної частини Перської затоки. Відкриття й освоєння останніми роками дуже багатих і зручних для видобування родовищ нафти дало бідним кочівникам і рибалкам таке джерело енергії, що уможливило за двадцять років перетворити згромадження глиняних халабуд на ультрасучасні зручні міста, а пустелю – на поля і городи, продукція яких вже знаходить ринок збуту в Європі.
Наведемо офіційні дані зміни площі оброблюваної землі, що припадає на одного жителя у двох основних групах країн світу (нагадаємо, що в країнах, які розвиваються, проживає значно більше половини землян) (табл. 12).

Таблиця 12. Тенденції зміни площі оброблюваної землі, що припадає на одного жителя

Хоч і в розвинених країнах не всі харчуються однаково, та нелінива і здорова особа має можливість забезпечити собі "свої" 3000 кілокалорій з відповідною кількістю (див. попередній розділ) вітамінів, білків, жирів і вуглеводів. У більшості цих країн, де немає "перебудов", революцій чи інших катаклізмів, фізіологічний мінімум суспільство забезпечує і для інвалідів, хворих, усіх, хто не може (хоч і хоче) працювати.
На жаль, зовсім інша ситуація склалася (і найближчим часом навряд чи поліпшиться) у найзаселеніших і найбідніших країнах світу.

Найавторитетніші всесвітні організації з сумом констатують, що повільно, але невблаганно збільшується кількість постійно голодних людей:
460 000 000 у 1970 р.;
550 000 000 у 1990 р.;
650 000 000 у 2000 р.

Занадто похмурий прогноз на майбутнє. А все тому, що фахівці краще, аніж політики, що мають звичку перед черговими виборами роздавати обіцянки (навіть "гарантії") вирішити основні проблеми населення, знають реальні можливості здійснення бодай невеликого прогресу. Вони вже давно врахували кожний гектар незасіяної території, підрахували кількість тисяч (часто – мільйонів) доларів США, які необхідні для перетворення його на пасовище чи поле. їм ясно, що для здійснення цього у великих масштабах необхідно, аби всі розвинені країни одночасно відмовилися від виробництва і розповсюдження зброї, рішуче скоротили армії.
Автори розуміють, що це абсолютна фантастика. Недаремно свого часу в усій Європі була популярною весела пісенька: "Як це чудово, бути генералом!" Але нас хвилює таке запитання: "Які ще потрібні докази наближення людства до прірви, щоб політики і генерали спільно взялися рятувати не свої привілеї, а всю Землю?!"
Так само уважно, як за землею, експерти стежать за водою. Чимало спеціалістів зайняті обліком наявності й використання води, її пошуками й видобутком. Де знайти багато солоної – відомо кожному. Значно складніша ситуація з прісною водою. Хоч її набагато менше, ніж солоної чи тієї, що міститься в льодовиках Антарктиди і Гренландії, та все ж вистачило б і полям, і лісам, якби вона рівномірно розподілялася по земній поверхні.
Сказати, що опади розподіляються "нерівномірно" – надто мало. В одних місцях їх практично немає, в інших вони майже неперервні. На півночі Чилі, попри неймовірну близькість Тихого океану (лічені кілометри), люди понад 400 років чекали дощу, а біля підніжжя Південних Гімалаїв у середньому щороку дощі створюють шар води завтовшки майже 10 метрів!